З вишиванкою в серці.

17 травня 2018 р.

Марія Семенова, Заслужена вчителька України, режисер Ризького українського народного театру. Про театр для якого вишиванка і костюм є дуже важливим у створенні образу України.

Ризький український народний театр відкриває для Вас найкращі зразки класичної драматургії України. Наші нові прем`єри   то відкрите вікно у світ культурного надбання українців.

"Театр – це така кафедра, з якої можна багато сказати світові добра", – ці слова Миколи Гоголя стали нашим девізом.

Ідея створити український театр давня. Хотілося краєчком душі доторкнутися до драматичних перлин і донести глядачеві вічні істини, закладені в українських класичних творах.

З чого було починати? З виграшної п’єси і талановитих, по-справжньому зацікавлених людей-однодумців.  Не помилилася, взявши “Наталку Полтавку” Івана Котляревського.

Репетиції розпочалися в жовтні 2010 року, щоб презентувати театр в ювілейний рік. 2011-й був роком 100-річчя створення першої  української організації в Латвії  і  20-річчям Незалежності України. Презентація відбулася 26 березня 2011 року в приміщенні Академічної бібліотеки. Наша піврічна праця  була відзначена оваціями, морем квітів і переповненим залом вдячних очей, в яких змішалися сльози з радістю. Отже, глядач нам повірив.

І знову прем’єра! До дня народження Лесі Українки поставили “Лісову пісню” – перлину української драматургії. Стільки в ній високої поезії, душі, емоцій! Доторкнутися до її глибин  – це величезне задоволення, а швидше – щастя. Працювали  вдумливо і наполегливо. Латвійська газета “Час” написала, що це –"тріумф ”Лісової пісні”. Н.Лєбєдєва на сторінках газети “Вести сегодня” висловилася так: “Глядачі побачили не просто Народний театр, а картини старовинного народного життя, які творці вистави показали аутентично і достовірно, з любов’ю до наших слов’янських витоків і рідного коріння”. В повному захваті від побаченого була Народна артистка Латвії Ніна Незнамова: “Я одержала величезне задоволення від вашої гри. Кожен був на своєму місці, був органічним і переконливим. Костюми і музика багато беруть на себе".

Ще одна п’єса з класичної літератури – комедія “За двома зайцями” М. Старицького. 

П’єса багатогранна, піднімає пласт моральних, етичних і духовних проблем, актуальніших сьогодні, аніж в ті часи. Артисти йшли до результату довше року. Прем’єра відбулася при переповненій залі. Преса писала:“Публіка захоплено аплодувала і дивувалась, як самодіяльний театр зміг підняти такий матеріал і, головне, з такою віддачею і майстерністю". 

Прем’єрою "Назара Стодолі" Тараса Шевченка наш Український народний театр вшанував Великого Кобзаря в його ювілейний рік – 200-річчя з дня народження.

П’єса є досить складною для постановки народним театром. Йдеться про життя українського козацтва в XVII ст., непрості відносини між козаками та козацькою верхівкою. Є кохання, підступність, жага до збагачення, підміна людських цінностей і ще багато всього життєвого, так майстерно виписаного генієм поета. У виставі використано багато музичного матеріалу, є вечорниці, колядки, елементи обряду сватання. Знайшли і кобзаря – прекрасного співака Сергія Степаненка. Сім місяців двадцять три актори працювали з великим натхненням і досягли гарного результату. У виставі задіяні як і "бувалі" артисти  Георгій Крутий, Людвіг Брамберг, Світлана Пруська, Тетяна Дудченко, Олена Грабар, так і багато молодих.

Виставу оформив наш незмінний художник Георгій Крутий, використавши історичні пам’ятки – хату Шевченкових батьків у Кирилівці та Шевченків дуб у Будищах.

Складні у виготовленні історичні костюми до вистави театру подарував директор Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича Микола Гнатенко, Народний артист України. Ми йому безмежно вдячні.

Робота над п’єсою талановитого драматурга Тетяни Іващенко "Таїна буття"захопила з перших сторінок – глибиною, емоційністю, виписаністю образів.

…Кожен день довгих виснажливих репетицій минав, як одна мить. І ось прем’єра… Часто люди, особливо актори, творять чудеса, на які ти не завжди очікуєш. Героїня вистави Олена Федорова – журналіст, викладач, керівник медіа-школи «Taktika», і, врешті, докторантка, що грала Ольгу Хоружинську – дружину Івана Франка, з першої репетиції настільки переконливо вживалася в свою роль, що це давало надію справитися з досить об’ємним матеріалом (більше ніж на годину) за досить короткий час. 

Переконливою виглядала Наталія Гевлич в ролі Ольги Рошкевич. Професійна артистка Сумського драматичного театру, переїхавши до Риги, успішно влилася до колективу театру. Своєю грою Наталія не лише зачарувала глядачів, але й викликала сльози в їх очах.

І третя кохана – Целіна Журовська, яку блискуче зіграла Лілія Столбунова, менеджер за освітою. Актриса своїм перевтіленням довела, що саме її героїня надихає поета... В кінці життя Іван Франко скаже: «Я вдячний тобі, Целіно Журовська, за вірші, які ти привела до мене».

Роль Івана Франка зіграв талановитий актор Ризького українського народного театру Людвіг Брамберг. Хоч має технічну освіту, зіграв, як завжди, виважено, вдумливо, палко і пристрасно. 

У складі театру більше двадцяти акторів-аматорів. Це переважно українці, які з різних причин опинилися в Латвії, але продовжують любити вітчу землю, хочуть живого спілкування й рідного тепла… Є й латиші, які вивчили з нами українську мову й успішно грають у театрі. Артисти – люди різних професій: від інженерів до докторантів, віком від 16 до 78 років.

Наприкінці жовтня 2016 року сталася приємна несподіванка. Ризький український народний театр одержав запрошення з Ніжина на Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької для участі в конкурсі серед десяти професійних колективів. Достатньо назвати декілька з них, зокрема, Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької зі Львова, чи Харківський державний академічний драматичний театр імені Т. Г.Шевченка, щоб зрозуміти, яким непростим було наше бажання їхати до Ніжина.

З Риги добиралися майже добу. Це була наша перша поїздка в Україну й перша зустріч із українським глядачем. Ніжин зустрів нас прапором Латвії на фронтоні театру та розкішним короваєм, як свідченням великої честі та справжньої української гостинності. Дирекція фестивалю вибрала "За двома зайцями" М. Старицького. Нам хотілося зробити виставу народною, колоритною, а не залишати повністю сценічний простір спанілому сімейству Сірків та пройдисвіту Голохвастову. Введені масові сцени з народними піснями та українським автентичним одягом з колекції театру зіграли свою роль. Про це в аналітичній рецензії фестивалю закцентувала голова журі Алла Підлужна, театрознавець, лауреат премії Спілки театральних діячів України в галузі театрознавства та театральної критики. Саме в номінації «За колоритне розкриття образу» простої міщанки Секлити Лимарихи виконавиця ролі Оксана Січко стала Лауреатом професійного фестивалю, на якому оцінювалися не вистави загалом, а виконавиці-жінки. Наш аматорський колектив повіз до Риги диплом ХІІ Міжнародного театрального фестивалю імені Марії Заньковецької. Автор цих рядків шанобливо прийняла подяку від народного депутата України Олександра Кодоли.

Постановка вистави "Украдене щастя", мабуть, далася найважче. Глибока психологічна драма на п`ять дій, що відбуваються 1870 року на Галичині, була для мене чистим аркушем... Галицька говірка, тамтешній колорит, прикарпатський костюм (плюс костюм жандарма), своєрідна дивовижна музика цього краю – все це зводило мене з розуму і вдень, і вночі. (Сама я родом з Полісся). Вирішила підібрати людей з тих країв, обклалася книжками, альбомами, додала інтернет і... вісім місяців пошуку і виснажливої роботи. У виставі було троє дебютантів – Володимир Боблік (головний герой – Микола Задорожний), Тетяна Васечко (роль селянки) і Олексій Прилуцький (в образі сусіда Бабича), останні – не новачки... Всім вдалося справитися зі своїми ролями, відтворити образи життєві і колоритні. Але дайте мені відповідь, як людина (Володимир Боблік), що водить паровози і ніколи не грала в театрі, змогла так блискуче зіграти Миколу Задорожного? Відкриття... 

У нашому творчому доробку поставлені вистави: "Наталка Полтавка", "Лісова пісня", "За двома зайцями", "Назар Стодоля", "Таїна буття" (про Івана Франка, автор п'єси Тетяна Іващенко), "Украдене щастя". Працюємо зараз над виставами"Маруся Чурай" за історичною поемою Ліни Костенко та "Вій, вітерець" за твором Яніса Райніса до 100-річчя Дня незалежності  Латвії.

Театр також провів два покази Українського автентичного одягу (30-32 виходи) біля Пам’ятника Т. Шевченку у Ризі та у Юрмалі під час Фестивалю "MADE IN UKRAINE". Ось так і живемо в постійному пошуку. Окрім Латвії виступали з виставами у містах Тарту, Нарва, Краків, Ніжин, Чернігів. Серед численних нагород колектив театру має чотири відзнаки Лауреата міжнародних конкурсів та фестивалів.

Щирі слова вдячності і захоплення хочеться сказати про кожного актора нашого театру, а ще більше вражень та захоплень від недавніх прем’єр та майбутніх вистав. 

Нещодавно надійшла приємна звістка, що Наш театр запрошений в Коломию на Фестиваль, приурочений до 170-річчя Коломи́йського академі́чного обла́сного украї́нського драмати́чного теа́тру ім. І. Озарке́вича  з виставою "Украдене Щастя". Театр носить славне ім'я Івана Озаркевича недарма. Саме цей чоловік є засновником першого українського драматичного театру на Галичині1848 рік, 8 червня відбулася прем'єра першої вистави Коломийського театру. Ми там будемо між 10-13 вересня 2018 року і покажемо виставу "Украдене Щастя". 

Підготували Петро та Анна Олар
 

 

 

 

 

 

Page generation time: 0.026177 seconds