Литва починається з Друскінінкая!

27 квітня 2018 р.

Такий девіз декілька років тому придумав для свого міста його мер Річардас Малінаускас. Гучна заява для невеликого курортного містечка. Водночас, коли туди приїжджаєш, здається, ніби потрапляєш у якусь казку. А колись тут було зовсім не так…

“На початку 2000-х років про Друскінінкай казали: “місто пенсіонерів”, “місто наркоманів”, “місто без майбутнього”. Понад чверть населення були безробітними”, – розповідає Малінаускас.

Стратегія, яку ухвалило місцеве самоврядування 18 років тому, – зробити Друскінінкай не сезонним курортом, а цілорічним, з акцентом не лише на санаторне лікування, а й на активний відпочинок, спрацювала. Відтоді місто почало розвиватися, відновило стару інфраструктуру і врешті знайшло своє нове обличчя. Сьогодні Друскінінкай може розмістити 8 тисяч гостей на день. А це – немало для маленької Литви.

Сила місцевого самоврядування

Із розпадом Радянського Союзу та набуттям Литвою незалежності литовці вирішили повернути країну до своєї історичної системи місцевого самоврядування. З 2000 року, після запровадження адміністративно-територіальної реформи, у Литві сформувалося 60 муніципалітетів.

Річардаса Малінаускаса обирають главою Асоціації місцевого самоврядування Литви уже 12 років. На посаді мера він – 18-й рік.

Очільник міста Річардас Малінаускас. Фото: Український інтерес/ Аліна Коломієць

“Політиком я себе не вважаю, бо прийшов із бізнесу. Коли обійняв посаду мера, зрозумів: якщо ти йдеш у мери як політик – нічого не вийде. Я дотримуюсь позиції, що є лише одна влада – це самоврядування. Мабуть, саме тому мене обирають президентом асоціації”, – каже він.

За майже два десятиліття влада Друскінінкая зацікавила безліч інвесторів. Схема працює так: спершу муніципалітет шукає, хто б міг втілити потрібну місту ідею. Якщо приватного інвестора не знаходять, самоврядування береться за реалізацію самостійно.

“Уряд не може керувати муніципалітетами. Президент чи прем’єр не мають прямої влади над нами. Вони можуть лише вказати, що мені робити за законами, а не запросити мене і поставити перед фактом – “буде так і так”, – розповідає очільник міста.

До 2000-го року Друскінінкай спеціалізувався лише на санаторному лікуванні. Але місцева влада на чолі з Малінаускасом вирішила відкрити для свого курорту нові двері – розвивати комерційний спорт, створювати нову інфраструктуру.

Як привабити інвесторів: звідки течуть гроші

Найгострішу кризу місто пережило в 1999-2000-х роках. Туристів не було, а замість привабливих об’єктів старі санаторії.

Ми не мали чим принадити іноземних гостей – не мали інфраструктури. Чому її не було? Бо не було інвесторів. Чому не було інвесторів? Тому що не було гостей. А гостей не було, бо не було привабливих об’єктів. І це було замкнене коло. Так, ми почали думати, що нам потрібно, щоб створити хоча б загальну інфраструктуру. Спочатку спорудили аквапарк, потім втілили інші проекти. Зрештою, ми побудували і велодоріжки, і поля для гольфу, і тенісні корти. У нас з’явилося все: необхідна інфраструктура, цікаві об’єкти, а в санаторіях і SPA тепер можна насолодитися процедурами високої якості – від тайського масажу до медичних кріокамер, себто лікування холодом”, – говорить мер.

Із державного бюджету на рік виділялися лише 15-16 мільйонів євро. Таким чином, як каже Малінаускас, гроші доводилося брати звідусіль, де цього не забороняв закон:

“До нас була прокладена залізниця Білорусь -Друскінінкай. З 1902-го року її ніхто не ремонтував, тож цю залізницю закрили. Ми демонтували рейки. Продали їх, отримали гроші і за них побудували чотиризірковий кемпінг у центрі міста”.

Але це був не єдиний спосіб заробити кошти.

“У Литві є закон, що дозволяє самоврядуванням позичати гроші за відсотком обсягу свого бюджету. Так, у 2009 році ми оголосили тендер із відкладеною виплатою за послуги. Прийшла будівельна компанія. Її послуги оплачував банк. Ми ж взяли кредит у банку на п’ятнадцять років. Виплачуватимемо його ще шість”.

Очільник міста зізнався, що нерідко розбудовувати інфраструктуру Друскінінкаю допомагає й Євросоюз.

“У нас є один спільний проект за 5 мільйонів євро. Крім того, ЄС допомагав нам будувати аквапарк. Загалом на нього ми витратили 30 мільйонів: із них 12 – європейські гроші. Гірськолижна траса Snow Arena також нам коштувала 30 мільйонів євро. 40% її вартості оплатив Євросоюз, 60% – литовські інвестори”.

Малінаускас зазначає: відтоді, як почали множитися об’єкти, більше з’явилося й гостей міста. Нині кількість туристів щорічно зростає на 10–18%.

Маркетинг, інфраструктура і туристи

Друскінінкай відомий своїми натуральними мінеральними водами і лікувальними грязями. Усього в місті 9 санаторіїв і 22 готелі. Але у планах мерії – звести ще один санаторій та великий Центр культури та конгресів.

“Аквапарк ми побудували з колишньої водолікарні. Колись, до розпаду СРСР, ця лікарня була найбільшою у Європі за кількістю процедур – там їх робили до 8 тисяч на добу. Сьогодні – це аквапарк. Але він незвичайний – у ньому і концерти відбуваються, і вечірки”, – розповідає мер.

Попри свою унікальність, ціни на квитки в аквапарк не кусаються: 16 євро для дорослих і 14 євро для школярів. Крім того, є пільги для пенсіонерів і дітей до 6 років.

Місцеву Snow Arena в рекламних буклетах вписують у топ-5 найкращих критих лижних трас світу. Одночасно тут можуть відпочивати близько тисячі відвідувачів. Ціни на квитки майже аналогічні аквапарківським (21 євро за квиток на весь день у будні дні, а для власників дисконтної картки – навіть дешевше).

Не менш важливим для Малінаускаса є реновація парків відпочинку:

“Щороку в центральному парку ми саджаємо 22 тисячі нарцисів. Лише на квіти щорічно ми виділяємо 280 тисяч євро. Це без скосу трави і прибирання. Проте квіти у нас змінюються до чотирьох разів на сезон. Чому це нам так важливо? Тому що це приваблює туристів. Якщо у нас буде вигляд промислового міста, то хто до нас приїде? Коли люди бачать ці квіти, вони їх фотографують, викладають разом із геолокацією у соціальні мережі. Вони роблять нам рекламу. А це – гроші, маркетинг”.

Квіти в Друскінінкаї. Фото: druskininkai.lt

Ще однією родзинкою курорту має стати в’їзний знак міста Друскінінкай. У центрі кругового перехрестя місцева влада планує встановити три металеві сосни з коронами. Вони постійно кружлятимуть, і всі, хто приїжджатиме у Друскінінкай, щоразу бачитимуть їх у іншому ракурсі. Ідею знаку взято із герба міста, на якому зображено саме три сосни із золотавими коронами. “Ми дуже хочемо встановити їх до кінця травня – Дня міста, але не впевнені, що встигнемо”, – сумнівається мер міста.

Пан Річардас каже, що є у міста ще один виклик – саме тут у 2021-му мають відбутися литовські олімпійські ігри. Так, до кінця цього року у мерії планують завершити будівництво двох стадіонів.

Якщо говорити про туристів, то найчастішими гостями у Друскінінкаї є литовці. Далі – поляки, потім росіяни, німці, ізраїльтяни, білоруси і латвійці. Мер стверджує: “До війни в Україні у нас найбільша кількість відпочивальників була із Росії. У п’ять разів більше, ніж зараз. Причиною цього, на мою думку, стало падіння рубля – тепер їм тут дорого. Ми навіть самі це відчуваємо. А раніше у нас навіть жарт ходив: якщо дві сім’ї з Росії прийшли поїсти до ресторану – більше цього дня ресторану можна не працювати”.

Український інтерес в Друскінінкаї

Після початку війни на Донбасі Литва чи не першою подала свою руку допомоги. Міністерство оборони країни виступило з ініціативою лікувати поранених бійців АТО. Тоді у реабілітаційний центр для військових, розташований у Друскінінкаї, приїхали перші 13 українських хлопців. Усього в центрі 37 місць, тому за рік він відчиняє свої двері близько 50 українським військовим.

Фото: Український інтерес/ Аліна Коломієць

Оскільки реабілітація – безплатна, потрапити сюди може, звичайно, не кожен. Головна умова – пацієнт повинен мати вже “старі” рани та не бути лежачим.

“Ми були в Україні, бачили як сильно люди постраждали від війни. Й мені приємно, що саме у нас у Друскінінкаї українські військові можуть пройти реабілітацію. У мене й думки навіть не виникає, що ми могли б залишитися осторонь”, – акцентує Річардас Малінаускас.

Він запевняє: українців тут люблять і двері для них завжди відчинені.

Аліна Коломієць, “Український інтерес”

Джерело:https://uain.press/articles/druskininkaj-dosvid-rozkvitu-zanedbanogo-mista-779890 

Page generation time: 0.032673 seconds