Інформація як сценарій дій для досягнення результату

30 листопада 2017 р.

 

 

Діалог з Віктором Денисенко, політичним оглядачем, доктором соціальних наук, асистентом Кафедри політичної комунікації Факультету комунікацій Вільнюського університету (Литовська Республіка), веде Петро Олар, журналіст Київського прес-клубу.

 

 

— Ви були учасником Круглого столу, який організувало Міністерство інформаційної політики України та Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка спільно з Київським прес-клубом. Учасниками стали державні діячі, політики, журналісти не лише з України. Адже тема цієї зустрічі і телемосту з Литвою звучала як план на майбутнє. «Повернення додому» сценарій соціально-економічної реінтеграції Донбасу. Говорили про проблеми не тільки Сходу України, був озвучений погляд з боку Європи. Що Ви думаєте, і яка позиція Литви та інших європейських країн з приводу непідконтрольних територій в Україні?

— Питання територій на Донбасі, які не контролює Київ, залишається вкрай гострим. Я не відчуваю морального права щось радити з цього приводу, але думаю, що Україна в цьому питанні повинна дотримуватись принципу м'якої сили. Іншими словами, якщо Києву вдасться здійснити всі ті реформи, що декларує, це буде найкращим аргументом для жителів захоплених територій, стимулом повернутися в правове і політичне поле України. Головні серед реальних реформ — це боротьба з корупцією, прозорість при прийнятті політичних та економічних рішень. Важливо, щоб Україна стала державою європейського типу і, відповідно, почала досягати європейського рівня добробуту. Необхідно протиставити реальні успіхи «страшним казкам» російської пропаганди, це дозволило б досягти позитивних результатів в інформаційному протистоянні з Кремлем.

— В Європі розуміють, що багато питань Україні самій не вирішити. Нещодавно Литвою був розроблений новий європейський план підтримки України, його ще назвали «План Маршалла для України» — сьогодні це реальність чи міф?

— Матеріальна допомога для України з боку ЄС — це область певної політичної боротьби. У Європейському Союзі є країни, які готові надати протекцію Києву, виступити в якості лобістів на стороні України. Це не тільки Литва, але і певною мірою інші країни Балтії, також Польща, можливо — Румунія. Однак багато в цьому плані залежить і від самої України.

Ні для кого не секрет знаменита європейська бюрократія. При цьому я говорю про неї не в негативному сенсі. Брюссель готовий надавати кошти, але при цьому завжди вкрай уважно контролює використання коштів і бере до уваги прогрес з боку держави, яка отримує донорську допомогу.

За тією інформацією, яка доходить з владних коридорів Євросоюзу, в цілому «План Маршалла» для України не відкинутий, проте знаходиться на певній стадії очікування. Брюссель не вимагає від Києва нічого нового — лише ефективності в боротьбі з корупцією, реальних реформ, прозорості при прийнятті політичних та економічних рішень. Звичайно ж, можна намагатися називати це «диктатом ЄС», проте всі згадані процеси насамперед пішли б на користь самій Україні. Також не в правилах Брюсселя застосовувати грубий політичний тиск — ЄС просто візьме до уваги наявність або відсутність реформ і буде приймати подальші рішення відповідно до досягнутих результатів або їх відсутністі.

— Як в Литві вирішують питання інформаційної безпеки і якими уроками з вашого досвіду могли б скористатися в Україні?

— Очевидно, що інформаційна війна, поряд з усіма іншими напастями, є для України реальністю, як і для інших країн регіону. Кремль не питає: хочемо ми брати участь в інформаційній конфронтації чи ні? Він просто нападає. У цьому сенсі питання про недружні впливи з боку Москви в інформаційному просторі актуальні і для України, і для Литви, і для Латвії, і для Польщі, і для ряду інших країн. Навіть США довелося розбиратися з тим, що і як несе в маси російський міжнародний канал «RT».

Якихось чарівних засобів боротьби з пропагандою не існує. Є лише пару концепцій, про які зазвичай сперечаються. Я б сказав, що налагодження контрпропаганди — це шлях у глухий кут. Почнемо з того, що Україна не може дозволити собі таких ресурсів, які в інформаційний вплив вкладає Кремль. Та й обмін «пропагандистськими ударами» насправді веде лише до загального недовірі і послаблює громадянське суспільство, яке в таких умовах не може знайти прийнятних для себе, гідних довіри джерел інформації.

Що, на мій погляд, повинна робити Україна, так це — зміцнювати європейські стандарти у власній журналістиці, сприяти посиленню критичного мислення в суспільстві через різноманітні освітні програми.

Також вкрай важливо, щоб достовірна інформація про становище України, про ту агресію, якої їй доводиться протистояти, про пропагандистськи випади з боку Кремля ясно і чітко доходила до жителів європейських країн. Звичайно ж, це дуже недешево і вимагає багатьох зусиль, але позитивний ефект від подібних дій потенційно повинен окупити інвестицію в присутність України в європейському, і ширше — світовому інформаційному просторі. У сьогоднішньому глобальному світі діє одне золоте правило — якщо ти не хочеш розповісти історію про себе, про тебе її розповість хтось інший. Не секрет, що саме Кремль прагне придбати монополію щодо поширення «істини» про Україну. Це не можна ігнорувати.

Діалог провів Петро Олар, журналіст Київського прес-клубу, Клайпеда

Page generation time: 0.033281 seconds